Якщо стояти на Жмеринській привокзальній площі обличчям до пам’ятника Остапу Бендеру, то в правому кутку, де починається перша платформа, спершись на старовинний парапет, ще кілька тижнів тому незмінно стояв бородатий мужчина. То хто ж той бородань… чому увага тисяч пасажирів концентрувалася на ньому?
— Агов, Борода, які новини? Привіт, Борода, підем вип’ємо, у мене син народився. Салют, Борода, не знаєш, сьогодні на одеський потяг є квитки? — чулося щодня з десятої ранку до пізньої ночі.
Так по-дружньому зверталися в Жмеринці до Бориса Григоришина, якого, за переказами, знали як онука знаменитого одеського слідчого, з якого письменники Ільф та Петров написали “портрет” Остапа Бендера.
А того слідчого звали Бандер. Він дійсно жив у Одесі перед та після революції 1917 року.
Не любила Мишка Григоришина одеська поліція. Мав він легку шаланду, ходив до Туреччини з контрабандою, бешкетував, пострілював, був, як кажуть, справжнім джентльменом удачі. Але на каторгу його не загнали. Перед революцією кудись зник, а після неї з’явився в Одесі вже з “червоними.” Одягнув шкіряну куртку, навішав кольта та й почав бандюганів ловити. Так буває. І ось після хитрих сімейних запуток поселився його син Валерій у Жмеринці та й залишив після себе в особі Бориса Григоришина прямого нащадка знаменитого Бандера, з якого був “народжений” Остап Бендер.
Зібрав Борис інформацію про свого діда з старих одеських газет, зібрав безліч особистих речей діда — від портсигара до праски та виделки, але, на жаль, розбуркати жмеринських можновладців — справа непроста. А не завадило б десь поблизу до пам’ятника Остапу на “привокзалці” відкрити такий собі маленький музей, в якому можна було б експонувати зібрані речі прообразу Остапа Бендера.
Та не сприймали всерйоз Бориса Григоришина деякі посадові особи в Жмеринці. “Який там музей! Зайвий кіоск, набитий гамбургерами — інша справа.”
А ось в Одесі, де у Бориса залишилося безліч рідні, від пропозицій відкрити музей Бендера не було відкоша. Приходили бізнесмени, навіть жителі мікрорайону пропонували “скинутися”, щоб увічнити знаменитого земляка. Та все було даремно. “Жмеринка, Жмеринка, всі поїзди туди ходять,” — наспівував Борис, не втрачаючи надії дістати дозвіл на відкриття музею.
Аукціон так і не відбувся. Остання фотографія Бориса Григоришина, де він, щоб привернути увагу громадськості, намагається продати портсигар свого діда
Але не встиг. 4-го жовтня 2003 року неподалік від свого улюбленого місця на першій платформі не витримало серце у чудового хлопця, якого любила вся Жмеринка, який був справжнім патріотом Поділля.
Юрій КОМАРНИЦЬКИЙ
Від редакції: Взагалі-то більше відомо про мелітопольський родовід Бендера. Можливо, хтось допоможе розібратися.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
